Кожна наука починається не від здивування, а від захоплення.
Коли я був молодим асистентом Фрайбурзького Анатомічного Інституту, я повинен був з метою демонстрації препарувати на лекції м‟яку частину п‟яти дорослої людини. На такій м‟якій частині п‟яти у всіх просторових вимірах видно структури сполучної тканини у вигляді складних, надзвичайно гарних орнаментів. Хоча функціонально вони мали певне значення, однак неможливо було зрозуміти їх будову. Як можна було припускати, пояснити їхні форми та структури вдалося не функціями, які вони виконують у дорослого, а їхнім розвитком, способом їх утворення. Як, яким чином шкіра та підшкірна тканина п‟яти розвивається та утворює свої структури? Треба було дослідити простіші, молодші препарати. І справді, виявилося, що ембріональні форми та структури – це стосувалося всього, без винятку, організму людини – можна розпізнати і описати як конструктивно послідовні структури росту. Завдяки їм можна зрозуміти будову тіла, і вони є основою для того, щоб вивчати функції дорослого. Іншими словами: ембріон – це природна схема дорослого Це ще не заторкує доцільної причини. Вона радше ставиться тут за передумову.
Оскільки особливо ранні стадії розвитку людини були ще майже невідомі, моїм прагненням було отримати спершу ряд ранніх ембріонів людини у якомога тіснішій послідовності. Добре збережені, захищені від швидкого розпаду ембріони трапляються дуже рідко (при трубній вагітності або інших неочікуваних термінових операціях), отже, нам потрібно було багато років, щоб оформити нашу збірку документів про ембріони людини.
Коли ми були студентами, нас ознайомили із основним біогенетичним законом Ернста Геккеля, який намагався пояснити будову тіла на основі філогенезу, тобто історії. Його неадекватність – пояснення біологічних каузальних (причиново-наслідкових) взаємозв‟язків на основі історії – я все-таки помітив. Однак щодо результатів дослідів, про які стверджував Геккель, у мене не було жодного сумніву. На наше здивування, із зібраної протягом багатьох років документації виявилося, що результати, про які стверджував Геккель, а тим самим і їх пояснення, були хибними.
Спершу перед нами постало завдання з морфологічною точністю підтвердити документами і описати зміни у вигляді (фенотипі) ембріонів людини на ранніх стадіях, а потім, на основі здобутих результатів, через порівняльні дослідження ембріонів різного віку визначити правила та принципи розвитку в морфогенетичному аспекті (частина І). Цей сучасний спосіб питань і досліджень годився, щоб замінити науково необґрунтовану ідею рекапітуляції.
Як висновок, який виходить за межі чисто природничого результату: “Людина із самого початку є людиною”, є виправданим твердження, що людина, як єдність душі й тіла, від початку її існування і аж до смерті є вповні особою (частина ІІ).
Цим самим, у час коли про людське життя дискутують і ним розпоряджаються, дана публікація може зробити свій внесок у християнську антропологію, яка, спираючись на висновки природничих наук, а не на ідеологію, відстоює реалістичний образ людини.